Вперше бурлеск згадується ще рукописах епохи Відродження, але тоді так називався вид комічної поезії. Бурлеск як шоу з’явився набагато пізніше – у середині ХІХ століття, коли попит на масові розваги лише зароджувався, а кіно та телебачення ще не існувало. Тоді Лідія Томпсон, танцівниця та за сумісництвом продюсер, вигадала комедійне шоу під назвою «Британські блондинки». Танцювальні номери включали суміш комедійного і еротичного. Щоправда, тоді дівчата з’являлися на сцені щодо одягнених. Панчохи, панталони, корсети – ось із чого складався типовий гардероб артистки бурліску. Згодом оголені тіла прикривали лише пір’я та спеціальна атрибутика, яка використовувалася під час шоу.
Чим далі, тим сильніше акцент зміщувався на візуальну складову: костюми, хореографія, пластика ставали першочерговими для постановки. Бурлеск вже не дорівнював театральні вистави. На сцені панувала аура спокуси та кокетства.
У 1960-х по всьому світу гриміла сексуальна революція, яка на якийсь час зупинила розвиток жанру. Гасло «Більше тіла, менше шоу» перетворило бурлеск на те, з чим його прийнято плутати: на стриптиз. Звичайно, він ніколи не сприймався як елітарний вид дозвілля, але велика кількість напівоголених тіл у бурліску завжди пом’якшувалась акцентом на добре поставлене яскраве шоу – у цьому їхня основна відмінність.
У 1990-ті про бурлеск знову заговорили: жанр перекочував на сцену бродвейських постановок. Велику роль його відродженні зіграла Діта фон Тіз. Американська актриса, фотомодель та співачка з дитинства займалася танцями, а у 19 років почала підробляти у стриптиз-клубі. Її номери будувалися на величезній кількості деталей, костюми продумувалися до дрібниць: корсети, панчохи, пір’я та мереживо ставали незмінними частинами шоу. Найвідомішим номером Діти традиційно вважається «келих мартіні», у фіналі якого красуня опиняється всередині двометрової чаші.
Ще однією віхою у новітній історії бурліску можна назвати кінопрем’єру бродвейського мюзиклу «Чикаго» у 2002 році. В основі сюжету – історія дівчини на ім’я Роксі Харт, яка мріяла блищати на сцені, як її кумир – егоцентрична Велма Келлі. У пошуках слави Роксі потрапляє до в’язниці, де виявляється і Велма. Мюзикл добре передає трансформацію, яку пройшов бурлеск: якщо зовнішня атрибутика залишилася колишньою – спідня білизна, пір’я, яскравий макіяж, то саме позиціонування жанру змінилося. На сцені з’являються чоловіки, вже менше еротики та більше сюжету.
Фільм Роба Маршалла мав приголомшливий успіх, багато в чому завдяки зірковому акторському складу. У картині буквально сяяли Річард Гір, Кетрін Зета-Джонс, Рене Зеллвегер і Квін Латіфа. Як результат – шість статуеток «Оскар» та російська версія шоу від Філіпа Кіркорова, де король поп-сцени сам виконав головну чоловічу роль.
У 2010-х тренд на популярність бурліску взяв нову висоту. Знаменитий фільм «Бурлеск» із Крістіною Агілерою та Шер завоював визнання мільйонів глядачів. Фільм розповідає історію дівчини з чудовим голосом на ім’я Алі, яка вирушила підкорювати Лос-Анджелес і влаштувалася на роботу до нічного клубу. Творці картини звернулися до класичного вирви середини 60-х: ультракороткі костюми, яскравий макіяж і безліч декорацій немов відправляють глядача на півстоліття тому.
Бурлеск у 2010-х не оминув і музичної індустрії. У 2013-му гурт 30 Seconds To Mars зняв кліп на пісню Up in the air, в якому знялася Діта фон Тіз. Артистка постала у яскраво-рожевому платті-корсеті, прикрашеному сотнями кристалів Swarovski. Образ зірки бурліску підтримував механічний рожевий бик, на якому Діта виконувала танцювальний номер.
